| Головна » Статті » А » Антонич Богдан Ігор |
Весна (Скорочено)
| Весна Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя — кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, на вільхах місяць розклюють зозулі, росте Антонич, і росте трава. Коментар Ліричний герой поезії, як і сам автор, не відділяє себе від природи — її невіддільна частинка. Придивися — і побачиш незвичайні речі: скляний дзбан (глечик) неба, зорі-кулі, зозулю, що розкльовує місяць - (мабуть, тому він такий плямистий, подзьобаний). Читаючи цей вірш, віриш, що людина може знайти своє щастя, бо вона така ж прекрасна, гармонійна, як і матінка-природа. | |
| Переглядів: 480 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0 |
Меню сайту
Категорії
| Андієвська Емма [17] |
| Андріяшик Роман [4] |
| Андрусяк Іван [11] |
| Андрухович Юрій [7] |
| Антоненко-Давидович Борис [9] |
| Антонич Богдан Ігор [37] |
| Атамонова Віра [9] |
Реклама
Наше опитування
Теги
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0