| Головна » Статті » Б » Багряний Іван |
ГУЛЯЙ-ПОЛЕ, Іван Багряний
ГУЛЯЙ-ПОЛЕІван Багряний Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м'язах, В трісках... І навіть не крячуть ворони - Жахаються круки, минають здаля, - Шкіриться жаско, смердить земля. Смердить і душить фосфором і тротилом, Паленим м'ясом і динамітом... І вже не збагнеш тут, де ж було тіло?! Де були очі?! Де ж тут могили?! Де матері, а де діти!? В смерчах землі, в гекатомбах руїн, В чорних роздзяплених кратерах Від дітей, від дрібних, тільки пил один... І не плаче мати, і не тужить дзвін, І ніхто вже їх не збиратиме. Не пригорне їх вітер - лиш сажа сама. Брат брата не знайде, і сестер нема. І дітям уже матерів не знайти. І навіть не знати, де ж ставить хрести? - Піроксиліновий сморід і пил. Мільйони мерців обійшлись без могил. Розметані кості згниють без хреста... Гей, ти ж, Земля моя золота! Перед ким, перед чим завинила єси? І яких не кормила ще круків!? Та і хто не знущався з твоєї краси?! І яких бракувало ще Юдиних сил, Щоб і кості дідівські піднесли з могил Й перемішали З костями онуків?! Мовчить Гуляй-Поле, мовчить Гуляй-Поле, Спалене хтивістю й зрадою Юдиною, І лежать його діти - лежать соколи... І ніхто не скаже ніколи-ніколи, Що й вони, що й вони ж були люди. Гей, і були люди - горді орли! Тільки ж прості й не лукаві були. О ви, що цей келих страшний піднесли, Чи самі ж ви його пили?! Не тужить дівчина, не плаче сестра, І рук не ламає матуся стара, - Одплакали доста - не чути ніде. Ні вітер не віє, ні крук не паде. І пташка тужлива тікає також... Гей, ти. Земле моя! За що ж!? За те, що Ти дика була і плідна, Ясна, як червона калина, За те, що Ти сонцю близька і рідна І мила, як тая дівчина! За те, що Ти в злиднях росла, а цвіла! Що Волі вітчизною завжди була. Грімлива, співливая Земле моя! - Хто ж розсудить!? Який судія!? Мовчить Гуляй-Поле, жаске і руде. А стрілка помалу іде та й іде... Хай іде. Хай стікає жалоби мить. Хай жахтить ця земля й мовчить. Нехай неминучість присуд веде.' Хай стрілка до риски йде, - Аж поки не стане на грані отій, Що стоїть Страшний Суд на ній, Аж поки не крикне хтось в мряці страшній Жаске й невблаганне - "СТІЙ!!!" Схитнулись тумани, як фата-моргана. Хтось уже кличе. Десь уже манить... Вже вітер жалобу відбув, і встає, І хмару несе, як знамено своє. Вже вітер шумитиь і полин гуде... ...Хтось там понурний, мов тінь, іде, - Ступає задумливий і мовчазний В кереї своїй бойовій. І кінь десь, засідланий, кований вже, Пряде одним вухом і тоскно ірже, І оком кривавим у ніч позира... То не тінь - то страшна мара. Встає від розритих могил і руїн, Іде Гуляй-Поле - проходить один. Іде мовчазний і блідий, мов туман, - Грізний, страшний отаман. Іде отаман по руїнах, мов тінь. Ступа на уламках усіх поколінь. Над кратером чорним понуро стає. Рукою затримує серце своє. Торкає ногою три черепи він - І чорний, і жовтий, і білий один: ...Прапрадід був, Прадід... І син... Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! - Як буряне море, кипіло й гуло. Були в нього діти, гей, були соколи! І не було сили такої ніколи, Щоб скорило, щоб їх знесло. Три черепи повні сирої землі... Секунди біжать у їдучій імлі - Стрілка іде до своєї мети... Та ніщо не виповнює пустоти. Марево блідне, хистке, як омана, - Фата-моргана, фата-моргана. Вітер шумить. І полин гуде. І кінь ірже... Та ніхто не йде! Не чує ніхто і не бачить його, Мов немає роду того! Мов немає вже гордих, лиш ниці й покірні, - Нікчемні пророки, і брехуни, Дрібненькі політики й говоруни, І паралітики... - лише вони - Продані, зраджені і невірні. Меч не тримається в їхній руці, І переляк на лиці. О, де Ти, Мужній, Простий і Великий - Благословенний на меч і бої!?!. Вибухають воплем, вибухають криком, - Ждуть Тебе сироти твої, й каліки, Й невідомщені малята твої! Удар громами. Смерчем прийди. І поведи! І поведи... О, де Ти, Грізний, Страшний, Непоборний!? Як Бог, Вогнеликий! Як земля, Чорний! Меч Правосуддя! Кара Господня! - Де ж Ти - Меснику всенародний!?! Безжалісний, і невблаганний, І безрозсудний, і предковічний. Із всіх жорстоких єдино правий! Страшний, Апокаліптичний! Неповинная кров - клятьба Твоя. Ти - єдиний з усіх Судія. Тінь Твоя ходить. Вітер гуде... Іде по кістках він. Іде... Іде!!! (Стрілка доходить своєї межі). - Ходою тяжкою іде, мов чужий, Вдивляється мовчки до серця свого, - Дивиться вглиб - і не бачить його, - В муках, в вогні обернулось в такий Камінь Обсмалений і тяжкий. Він виходить на дике бескиддя руїн. Мов чорний орел, позирає один. Вітер керею йому роздима... - Нема!.. Ще орлят нема... Ще лежать між розритих дідівських могил. Ще ковтають глину, сльози і пил. Ще їх не окрилив відчай і гнів Для страшносудних боїв. Келих не повен. Ще крапля паде. Ще стрілка До риски своєї іде... Він пестить ефес і жде: ...Вам мало на світі сиріт і калік?!? Гряде ж М І Й ! Р І К !! І свисне Він так, що туман впаде. Застогне земля і загуде. Задвигтить Гуляй-Поле небачено ще. І - лявіна потече, - Невблаганна. Безодвічна. Страшна. Апокаліптична. І приб'ють вони серце, мов стяг, на стовпі... І встануть каліки... І встануть сліпі... І кинуться юні... Мужні... Старі... І сестри зґвалтовані, і матері... І дитя подаватиме кріс і набій В цей святий, страшносудний бій... Прокотиться смерч. Й не поможе ні "Боже мій!", І не врятує "Пробі" повалених ниць... Гей, відміряно ж буде та й мірою гожою! Загатяться кратери кістками ворожими, Черепами грабіжників і дітовбивць. Над головами ґвалтівників і паскуд Довготерпеливі довершать Суд. І розвіють пил. І розвіють прах. І ляжуть самі на чужих кістках. І вітер над ними, як щит, приб'є - Як Меч Правосуддя - ім'я Твоє. Лежатимуть так, щоб колись розцвісти. Лежатимуть всі. І над всіми - Ти І серце Твоє. І не візьме їх тлінь - Офіруваних В ім'я поколінь. Пливтимуть світи мимо серця Твого. Цвістиме чебрець. І не буде того, Хто б Тебе осудив за діла Твої, - Такого Нема судії! А якщо десь є - убий і його! Щоб знав міру горя Твого. Пливтимуть світи мимо серця Твого. Густиме над маками соняшний гонг. І густиме в віках Твоє ім'я - Єдиний, найбільший з усіх Судія! Благословенний. Могутній, як ниви і синь. Вічний В с е р ц я х п о к о л і н ь ! Січень, 1944 р. Тернопіль.
| |
| Переглядів: 784 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0 |
Меню сайту
Категорії
| Багірова Віра [0] |
| Багряний Іван [46] |
| Бажан Микола [19] |
| Балла Карой [2] |
| Баранович Лазар [23] |
| Барка Василь [44] |
| Березінський Віталій [1] |
| Бичко Валентин [18] |
| Білецький Олександр [5] |
| Білик Іван [4] |
| Білоус Дмитро [9] |
| Блажкевич Іванна [5] |
| Близнець Віктор [3] |
| Бобенко Андрій [1] |
| Божук Миколая (Василина) [1] |
| Бойко Грицько [39] |
| Бойчук Богдан [11] |
| Бондарчук Петро [1] |
| Бордуляк Тимофій [5] |
| Боржавин Василь Андрійович (Сочка) [2] |
| Боровиковський Левко [5] |
| Бортняк Анатолій [1] |
| Боршош–Кум'ятський Юлій [1] |
| Бровченко Володимир [7] |
| Буцень Олег [1] |
Реклама
Наше опитування
Теги
Статистика
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0