Головна » Статті » Б » Баранович Лазар |
ІЗ КНИГИ «АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ» ПРО СОНЦЕ
ІЗ КНИГИ «АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ» ПРО СОНЦЕ Як сонце сходить, слав творіння Боже, Коли по ночі світить день погожий, Отець дня — сонце, місяць — мати ночі, А їй у поміч — зірок ясні очі. Як сонце ясне промені розкине, То геть одступлять світу цього тіні. Живе береться зразу до роботи: Нема без сонця працювать охоти. Небесне сонце дивиться усюди, Хіба в яскині* ясності не буде. Не дасться сонце глянути на себе, Осліпить очі, бо є оком неба. Зориш на сонце — очі мружить маєш, А не примружиш, то біди зазнаєш. Ясне і красне над усі створіння, Це щире сонце, гідне поклоніння. Воно за землю більше набагато, Як тьмиться, має горе нас узяти. З усіх планет, що знаємо їх лише, Воно убрання має найпишніше. Кришталь небесний в камінь переходить, І просту склянку блиск той благородить, Зіркам дарує й місяцеві ясність. Кого ж не вразить сонячна прекрасність? * Я с к и н я — печера, місце відлюднення. | |
Переглядів: 1648
| Теги: |