Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Українська література

Субота, 28 Червня 25
Головна » Статті » Б » Барка Василь
НАДБЕРЕЖНИЙ ДОСВІТ
НАДБЕРЕЖНИЙ ДОСВІТ


І
Марева від озера відходять,
а туман: як потойсвітній.
Ми - самокрадіжні; сонця одяг
скинули, бо мало втіхи.

Зодягаємся в півтіні мерхлі,
без надій, що - й луг палає,
несучи ікони в мідній церкві
осени! крізь горе спрагле.

Все - в блаженний жеврій, все з листками,
погляди предвіччя близить:
кличучи! вам квіти відмикати
з вікон царства незалізних.

Там, світливши берег проти нетрів,
з воску - мучениці повість.
Білокора! в пламенності терпить
ради дня сестер високих.

II
Чуємо: курличуть в ірій вірний
білі журавлі: - ключами.
їм, як свідок, місяць перемірить -
в айстрі синій шлях змічати.

Тут незлобні; тут ікон явлених
учні: в листковій подобі.
Жертву клен, безкнижно - євангелик,
розпалив! послушник добрий.

Вкруг помножено костри блаженних;
в озеро галуззя схилять.
Небо кров'ю на трихресній стежі -
побагрілося й крізь листя.

Ми незрячістю сердець - мов сонні:
не збагнем свічок осінніх.
Риби під дзеркальністю при мості
проминуть веселок відблиск.

Ми - чи простимо, громада братня:
всю! в непам'ять, кожну кривду?
Рідні духом полум'я з розп'яття,
ангели позвати прийдуть.

Ми - чи в звіт готові? крильня сіра, -
до спокути, до палання.
Вкруг хреста небесного іскриться,
в цвіт, галузка сонць ласкава.

III
Невеличні! кожен братчик вибрав
смолоскип від неба мовчки.
І повторює з огню глибизна -
звіщення: в досвітню поміч.

Мов пожежа в небозвід: чудесність! -
без темнот, ні в спад пелюстки.
Ключик сонця зо стежок щоденних
світить крізь терни колючі.

Світоч, розсипаючи вкруг церкви
скарби з-над сузір'їв кріпких...
мій порадник! псальмик мій сердечний,
став при дверях неба мріти.

Царство, при хатках межею поряд,
побудовано: від чаші.
Зором серця зглянем, як негорда
нива стала причащатись.

IV
Сиплються листки - в три чверті зірки:
ніби розгорівши з воску.
Кучугурами жарин закрили
згадку каменів жорстоку.

В синьогір'я напливають хмари,
з тайности: мов гілка близить.
Огній кленик - смолоскипник, марить;
розсвіт в озері любити.

Нам би, наче гшамінь, завінчалась
осінь при гробниці сніжній.
Звідки? від руїни та дичання
груди розростили в хижість.

Без святого невидим'я! тоскні,
кліплять каганечно душі...
Чад і тління суєти крізь осінь
розтягнули: сніг додушить.

Збудимося? крізь туман присмертннй.
вірячи з свічками свідків.
Спомин церкви, в десять рук. берези
піднесли на празник східній.
Категорія: Барка Василь | Додав: Bloodrewansh (13 Січня 13)
Переглядів: 559 | Теги: ДОСВІТ, НАДБЕРЕЖНИЙ | Рейтинг: 0.0/0