ДОРОГА
Ретельно тіні складено в штахети,
І над пустелищем степів,
Як хвіст скаженої комети, -
Огонь рахманних вечорів.
Упали тіні гострі осторонь!
Чіткіш лягли риски гілок,
Перехилившись в темну просторінь
Кущі здичавілих зірок.
Іду, й дороги переламані,
Гнучись, плазують із-під ніг.
Так важко на жорстокім камені
Класть лінії твердих доріг.
Так важко на жорстокім камені
Шляхів вирізьблювати грань.
Невже і справді заважа мені
Дорога зустрічей і тиха путь прощань?
Дорого зустрічей і тиха путь прощань,
Людська дорого, - просто стелиться,
Відбивши на холодних рельсах
Огні ночей і дотики світань.
І кожному іти тобою,
Людська дорога меж і мір,
І тягнуться над головою
Сліди скривавлених сузір.
І знатиму, куди іти,
І терени, що проходитиму.
Людському захвату неситому
Невже не вистача мети?
Не всі серця дадуться хробаку,
Не всі шляхи у круг закуто,
І проросте зелена рута
На жовтому піску.
1927. ПОЕЗІЇ. Київ, "Книгоспілка", 1930.
|