КРОВ ПОЛОНЯНОК
Б'є космогрудий кінь копитом на припоні.
Кипить на дні подовбаних барил
Солодке молоко розпалених кобил.
Пахілля пахнуть, дикі та солоні.
Войовники так сплять, що смерті не почули б,
І нерухомо на землі лежить
Узор карбований могутніх верховіть,
Мов левня мускулястий тулуб.
Додолу хиляться рясні кущі багаття,
І дим струною в небозвід зіперсь.
Рвучи нитки ялозеного шмаття,
Немов квічена брость, так гнеться повна персть.
У добру вільгість, в плідний піт
Зарошено тіла ясних вкраїнських бранок,
І рот розтерзано, і проросте на ранок
В дівочих черевах їдкий монгольський плід.
Ростуть роки, одвічний цвіт отав,
І в сайдаках сердець зотліли стріли згадок,
Та кров стару століттями нащадок
У гудзуватих жилах схороняв.
І любимо слова, важкі, мов чорний дим
Зловіщих ватр, що сяяли татарину,
Викохуємо кров тугу і міцно зварену,
І просторінь - безмежну царину
Вітаєм серцем круглим і простим.
ПОЕЗІЇ. Київ. "Книгоспілка", 1930.
|