| Головна » Статті » Б » Бажан Микола |
ТРУНА ТІМУРА
| ТРУНА ТІМУРА УЗБЕКИСТАНСЬКІ ПОЕЗІЇ Він світ громив, жахав народи Палив міста, топтав степи І гнав орду свою в походи Крізь млу кавказької тропи. До нього йшли по зиск і ласку, Путі торуючи старі, Купці Ірану і Дамаску І генуезькі лихварі Із джагатайської пустелі Він звівся привидом кривим, І многорукий ідол Делі Повергся в порох перед ним. Хан з ока ідола рукою Гранчастий видер діамант І, вклавши в торбу, взяв з собою, В свій рудогорбий Самарканд, Де зібрано в скарбниці світу Коштовний дар з усіх країн, Та брилу ковану нефриту Цінив як скарб найбільший він Чи в чорних урвищах Турану, Чи в покладах китайських гір Раби знайшли в дарунок хану Зелений камінь-дивозір. В нім одблиск місяця холонув, Глибини моря стигли в нім. Мертвотним холодом відгонив Він кожним виломом своїм. Крізь нього видно мертві далі Безслідних війн, пустих смертей, І хан знайшов в страшнім кристалі Останній марний свій трофей. І він звелів зелену брилу, Холодний камінь забуття, Покласти на свою могилу, Щоб запечатати життя. Кінчилось все —тривоги миру, Душі шаленство й ненасить, І лиш гординя Гур-Еміру Над порожнечею стримить, Де зеленавий, плоскотілий, Недобрий камінь захолов, Розплівши, як вінок зотлілий, Словесну в'язь півмертвих мов. І тільки книга жовтошкура В свої узорні береги Вписала повість про Тімура, Про вік Залізного Кульги,— Адже не він, владика воєн, Принісши світу меч і гнів, Безсмертя більшого достоїн За книжку пам'ять давніх слів. Він смертю зник, як смертю виник, І слід на солонцях присох, Де йшов, кульгаючи, руїнник Землі народів багатьох. Де йшов, кульгаючи, сновида Безплідних снів, безслідних діл, Збиваючи до круговиду Блукання швидкойдучий пил. І на шляхах земного ширу Пройшло усе, кінчилось все, І скреп розпався Гур-Еміру, І впали башти медресе. І край надгробка із нефриту Шар цвілі, тліну й пилюги Укрив ознаку гордовиту — Бунчук Залізного Кульги; Немов крило зловісне птиці, Мов хижа висохла рука, Звиса над каменем гробниці Це чорне пасмо бунчука. Під бань розколотих зіяння, Під черепи лунких склепінь Лягла тінь пам'яті остання, В зелений камінь вкута тінь. Нехай цю тінь за нагороду Собі гордень той визнає, Що з рук безсмертного народу Безсмертя не дістав своє. | |
| Переглядів: 557 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0 |
Меню сайту
Категорії
| Багірова Віра [0] |
| Багряний Іван [46] |
| Бажан Микола [19] |
| Балла Карой [2] |
| Баранович Лазар [23] |
| Барка Василь [44] |
| Березінський Віталій [1] |
| Бичко Валентин [18] |
| Білецький Олександр [5] |
| Білик Іван [4] |
| Білоус Дмитро [9] |
| Блажкевич Іванна [5] |
| Близнець Віктор [3] |
| Бобенко Андрій [1] |
| Божук Миколая (Василина) [1] |
| Бойко Грицько [39] |
| Бойчук Богдан [11] |
| Бондарчук Петро [1] |
| Бордуляк Тимофій [5] |
| Боржавин Василь Андрійович (Сочка) [2] |
| Боровиковський Левко [5] |
| Бортняк Анатолій [1] |
| Боршош–Кум'ятський Юлій [1] |
| Бровченко Володимир [7] |
| Буцень Олег [1] |
Реклама
Наше опитування
Теги
Статистика
Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0