Українська література

Моя земля нерукотворна
Вона в мені і я у ній.
Вона і радужна, і чорна
В своїй короні вогняній.

Вона погаснути не може,
Не гасне сміх і крик сови.
Благослови мене, о Боже...
На труд святий благослови...

Садити сад, орати ниву
З людьми вітатися завжди,
І відчувати мить щасливу
В саду край тихої води.

Коли хлібами пахне днина,
Коли дзвенить дівочий сміх,
Щоб не була та мить єдина,
Не лиш для мене, а й для всіх.

Щоб ми здолали чорне горе,
Щоб перейшли нужденні дні,
Цвіте садок, хлюпоче море –
І наче радісно мені.