Українська література

СОНЕЧКО Й ХМАРИНКА

Були собі у матінки

Дві дочки — дві сестрички.

В обох носи кирпатенькі,

В обох рожеві щічки.

Завжди в усім однакові

Були обидві дочки.

В обох спіднички макові,

Вишивані сорочки.

У кожної у донечки

Однакові й хустинки —

І в першої — у Тонечки,

І в другої — Маринки.

Жили вони у матінки,

Все бавились, гуляли,

Лягали разом спатоньки

І разом уставали.

Чистенько умивалися,

Вичищували зубки,

У тазику купалися —

Ой, купки та ще й хлюпки!

Була нітрошки Тонечка

Не більша від Маринки.

Обидві до віконечка

Підходили навшпиньки.

Обом у дві долонечки

Давали всі гостинці,

І що було для Тонечки,

Те саме і Маринці.

Подружки під віконечком

Сестриць гукають дзвінко...

Та от котра з них Тонечка?

Котра із них Маринка?

Однакові дві донечки,

Та є одна відмінка:

Всміхається все Тонечка,

Все хмуриться Маринка.

От в руки візьмуть вінички

І ну мести по хаті!

Танцюють у проміннячку

Смітинки волохаті.

Регоче Тоня-дівонька,

Піймать смітинку хоче.

Маринка хмурить брівоньки

Та віями мигоче.

У дощ іти на вулицю

Їх не пускає мама.

Та Тоня й тут не журиться,

Всміхається так само.

Гукає Тоня: — Здорово!

Цукерки нам купили!

Маринка хилить голову

І кривиться щосили.

Сьогодні дрібно ніжками

І перша й друга дочка

Зеленими доріжками

Пішли до дитсадочка.

Сміялась радо Тонечка

(Метлялась в неї кіска),

Ще й плескала в долонечки,

Стрибала, наче кізка.

Маринка, ніби злякана,

В куточку тихо гнулась.

Хоч, правда, і не плакала,

Але й не посміхнулась.

Тепер їх звуть — не Тонечка

І — ні ж бо! — не Маринка,

Веселу доню — Сонечко,

Похмурливу — Хмаринка.