Головна » Статті » Б » Білоус Дмитро |
ВІЧНО ЖИВА
ВІЧНО ЖИВА А мова не корилася царю — ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим [1] стаючи на прю [2], що брав її у пазуристі лапи. Несла устами відданих синів мужицьку правду, ту, що є колюча, сміялася з ненависних панів, що їхня правда на всі боки гнуча. Плюндрованій, не надавали прав, немов на звіра, об'являли лови. Орел впивався в душу, тіло рвав — він був безмозкий, хоч і двоголовий. Заборонити дереву рости, ширяти вольній птиці у блакиті, живій ріці між берегів плисти, ходити сонцю по своїй орбіті? Заборонить дощеві поливать гінке стебло, щоб не зросло колосся, поетові — писать і малювать, щоб приректи народ на безголосся? О як хотіла, прагла воля зла, щоб ти була лиш суржик, мішанина: щоб вічно недорікою була на втіху скалозуба-міщанина! Хай давню жуйку міщанин жує [3],— воскресли, піднеслися духом люди. Бо в на світі совість, правда є, і рідна мова є і вічно буде! | |
Переглядів: 597
| Теги: |