БЕСІДИ З ВНУЧКОЮ ПРО ХЛІБ - Бровченко Володимир - Б - Українська література онлайн

Головна » Статті » Б » Бровченко Володимир

БЕСІДИ З ВНУЧКОЮ ПРО ХЛІБ

БЕСІДИ З ВНУЧКОЮ ПРО ХЛІБ (Триптих) І. Недожата нива В серпні не брали ми в руки серпи, Бо руки тримали зброю, Бо наші достиглі пшеничні степи Були тоді полем бою. Нива - по колосу ходять зайці! Місяць над степом стоїть в караулі. З боку одного - наші бійці, З другого ворог - на відстані кулі. Нібито тихо. Тривожний ландшафт. Білі хати почорніли від туги. І не змогла гречкосійна душа Стерпіть над хлібом наруги. Вийшов солдат - Степові сват - В ніч із траншеї-яруги. Поповзом ниву розтерзану жав, Праці віддавши душу і тіло, Місяця серп йому помагав, Поки на сході задніло... Бачить пришелець, щось тут не те, І не збагнути йому, що за диво: Звечора поле було золоте, Нині ж простерлася вижата нива. Бачить снопи, як бійці, на стерні, Все те пече його, злостить і муля. Він ще не знає, що в цій стороні Кожна зернинка - фашистові куля. Бою розкручувалась круговерть, Мов розтривожений улій. Полем ходила солдатова смерть, Так недалеко, на відстані кулі. Стало на світі більше вдовиць... Хлібові трудно служивши і чесно, Воїн лежав між снопів горілиць, Стягнутий ременем, як перевеслом. І пропливли над солдатом віки. Діти... колгоспи його й комнезами... Ті, що стояли покіль, колоски Чорними впали на нього сльозами... ...Хвилі пшеничні біжать вдалину На тому ж таки на вічнім лану. Внучка мені, як маленька царівна: - Що це ти, діду, усе про війну, А про казкове коли, про чарівне? І, примруживши очко, Намагається глянуть на сонце крізь бублика рум'яного.. - Постривай, дочко. Спершу могилку солдатську доглянемо. ІІ. Нетиповий випадок на майдані Де сніг устелив рівність асфальту - «Футбол» світового масштабу: Хлопчики пороздягали пальта, Підгилюють хліб. Шайбу! От футболістики, от молодці! Ось-ось заженуть його у ворота. Не сіячі поки що вони, не женці. Очі горять, пара - з рота. Поряд чимало народу снує, Кожен спішить, до «матчу» байдужий. Підгилюють хліб, як серце моє, Хлопчики спритні і дужі. Булка - п'ятак, майже - за так! - Пас! - вимагає червонощокий хлоп'як. Шайбу! Шайбу! ...Аж тут принесло на майдан бабу. Підкотився хліб старій до ніг, Шукаючи захисту, ліг. Нагнулась, взяла його в руки, А до хлоп'ят навіть не забалакала. Обтерла булку від снігу й грязюки І - заплакала. ІІІ. Кутя Як мовиться, ми для початку З'ясуєм справу до пуття, Аби ти відало, внучатко, Що то за штука є кутя. Траплялося, у нашій хаті Вона бувала раз на рік, Коли хурделиці хвостаті Засніжують гарячий тік, Коли телятко біля печі У черепочок виграє, І в кушілі у нас, до речі, Зароблена пшениця є, Коли довкола новорічне, І скоро прийде коляда, І Дід Мороз з мішком заплічним До нас у шибу загляда, І справ у тебе небагато, Багато снігу й мало дня, І за соломою до хати Мороз овечок заганя, Коли каганчик тьмяно сліпа І муркотить, угрівшись, кіт, Коли іще не знають грипу, А думають, що то пристріт... Тоді так хочеться, - до млості, До крику, самозабуття,- Так хочеться, аж ломить кості, Отого свята, що - кутя. Тоді уже й заплакать можна: Куті! Узвару! - ти ж дитя. І бабця відповість тривожна: А мо', взяли б моє життя?.. Все ж варить зерна, долю кличе, Бо в неї істина проста: Зварившись, зерна більші вдвічі, То й щедрість ниви вироста. Бо нива хлібна те узнає - І нас обійде недорід. Було колись у нашім краї, У тім степу, де жив твій дід... Анумо, дівчинко, Аннусе, За дідові плачі оті Давай попросимо бабусю, Аби зварила нам куті!
1 2 3 4 5 Категорія: Бровченко Володимир \| Додав: Bloodrewansh (22 Січня 13)
Переглядів: 672 \| Рейтинг: 0.0/0